Він переночував у неї, а хлопці забавляли своїх батьків розповідями про морські пригоди. Не було жодної й найменшої прикрості, і вони довго пам’ятатимуть свою подорож із дідом. Онуки були добре виховані, добре поводились з усіма й виявили себе як емоційні, яскраві та люблячі діти. А наступного ранку, коли він від’їздив, Алекс знову подякувала йому і сказала, як багато значить для неї зустріч із ним. Здавалося, весь її гнів кудись вийшов із неї, наче хвороба, яку він вилікував, дивовижне зцілення, яке дочка пережила після років, коли вони не бачились. Алекс зізналась, що молилася за це.

— Чи буде тобі добре на кораблі, тату? — таке життя видавалося їй самотнім, але ще вчора ввечері він говорив, що це саме те життя, якого він хоче.

— Зі мною буде все гаразд, — запевнив він, — я дуже щасливий.

Тепер він був переконаний у цьому. Протягом останніх трьох тижнів він перебував у стані радісного збудження кожної хвилини, яку провів на борту. Вітрильник повністю виправдав усі його очікування. І його рішення провести на ньому все своє життя видавалося йому правильним, незважаючи на Меггі. Або, можливо, саме через неї. Він відчував, що не має права на нове життя з жінкою, якщо ця жінка не Джейн. Меггі стала його романтичною пригодою, сонячним днем серед злив, а тепер настав час продовжувати самотній шлях. Він був абсолютно певен, що це саме те, чого йому хочеться.

Коли він їхав, то пообіцяв Алекс, що неодмінно приїде до неї, коли в неї народиться немовля. Він може прилетіти з будь-якого місця, де б він не був. На той час він збирався до Африки, хотів провести там зиму, а потім вирушити до інших місць. Протягом багатьох годин вони обговорювали все це з капітаном, і той зробив йому кілька чудових пропозицій. Тепер Квінн думав тільки про це, і якась частина його вже покинула те життя, яке нещодавно він вів у Сан-Франциско.

Меггі відчула це, коли він повернувся. Зовні Квінн нібито був таким самим, яким від’їздив три тижні тому, але всередині нього щось змінилося. Цього не помітно було з вигляду, але вже в першу ніч вона відчула, що частина його ніби втекла від неї. Вона нічого не сказала йому, але він уже не обіймав її з тою пристрастю, як робив це кілька тижнів тому. Орел уже побував у небесах і був готовий відлетіти назавжди й залишити її.

Меггі була неймовірно завантажена у школі, але намагалася знайти час і для нього. Вони знову переїхали на яхту, і як би це не дратувало її, але вона мусила проводити певний час вечорами за перевіркою зошитів. Вона намагалась давати своїм учням якомога менше завдань, поки він іще був із нею, але деяку роботу все одно треба було виконувати. Та й Квінн також мав доробити багато справ. Лише вночі, коли вони лягали спати, вона відчувала, що вони все ще разом і пов’язані одне з одним. Тільки коли Меггі лежала в його обіймах, її почуття до нього ставало відчутнішим, і вона знала: він почуває те саме. Решту часу Квінн ніби був пильним і серйозним. То було важко — дати їй зрозуміти, що він, попри все, їде, але робить усе для того, щоб це було не так болісно. Квінн став уже не тим чоловіком, яким він був протягом років, коли думав тільки про себе. Цього разу він весь час міркував, як завдати їй якнайменше болю. І найменш за все він хотів завдавати болю саме Меггі.

На вихідні вони плавали на яхті, і погода стояла надзвичайна — сонячна й тепла, а бриз був саме такий, який потрібен, щоб іти під вітрилами. Джек приходив вечеряти з ними у п’ятницю і сказав, що йому подобається в коледжі, а Мішель дуже зайнята підготовкою до весілля. Квінн запропонував зафрахтувати для них яхту на медовий місяць, але Джек із жалем відмовився. Мішель це б не сподобалось, бо вона вже одного разу слабувала на морську хворобу, на відміну від Меггі, яка плавала залюбки. Їхній перший тиждень на борту проходив легко й комфортно, Квінн і Меггі приділяли багато часу одне одному. Багато розмовляючи вночі, вони ніби накопичували спогади, щоб зберігати їх упродовж багатьох років, коли вже не будуть разом. Чекання його від’їзду являло собою щось на кшталт запланованої смерті чи похорону. Вони знали, що це наближається, та навіть тоді Меггі відчувала, ніби він збирається відключити її від апарату дихання. І хоча вона завжди знала, що це станеться, але ніколи не чекала, що біль буде таким гострим.

А протягом другого тижня передчуття кінця мимоволі спричиняло тертя й напруження між ними. Інакше й бути не могло. Меггі став щоночі снитись Ендрю, у нічному кошмарі їй ввижався Чарльз, і вона прокидалась із криками. А Квінн практично не міг допомогти їй. Єдине, що він міг зробити, — це змінити плани та скасувати свій від’їзд, але Меггі ніколи цього не вимагала. Одначе дні минали, і вона відчувала, що з неї висмоктується повітря й саме життя. Упродовж їхніх останніх вихідних Квінн відчував увесь тягар того, що він чинить із нею, хоч вона жодного разу не промовила йому ні слова. Він знав, що має покинути її, і в одну з божевільних хвилин він мало не покликав її з собою. Але в нього був обов’язок перед Джейн. А Меггі потребувала повернення до справжнього життя, де будуть люди, друзі, робота. Він не може дати їй усе це на своєму кораблі. А якщо він таки візьме її з собою (ця думка таки спокушала його), він порушить свою обіцянку Джейн. Він усе це сказав Меггі, коли вони сиділи на кормі під вітрилами. Вона виглядала пригніченою, нещасною і більше не мала змоги приховувати це.

— Не можу повірити, що Джейн вимагала б цього від тебе, — сказала Меггі, дивлячись у море й почуваючись так, ніби розсіюється її власний попіл. — Я читала її вірші, присвячені тобі. Вона кохала тебе, Квінне. І не хотіла б твого нещастя.

Але — дивна річ — він сам не хотів! Йому було сумно від думки, що він покидає її, але в тому був для нього певний сенс: іти назустріч самоті й свободі до майже чернечого життя, яке він обрав сам. Йому потрібна пауза й душевний спокій. У нього немає більше душевних сил розпочинати нове життя будь із ким, та він і не заслужив цього. Його попередній досвід був не найкращий, — так принаймні вважає він сам. І він не воліє псувати життя Меггі й не хоче ризикувати. Квінн занадто покохав її, щоб робити їй боляче. Вони обоє багато настраждались у житті. Тому хотів покинути її, впевнений, що робить її щасливою. Вони добре ставились одне до одного, і він більш нічого від неї не хоче, та й сам не може дати їй більше, ніж це. Їхнє кохання було прекрасним. А тепер цьому підходить кінець. У понеділок він летить до Голландії. Їм лишилися тільки останні вихідні. У п’ятницю вони вечеряли з Джеком, і двоє друзів попрощались, обмінявшись міцними обіймами й могутнім рукостисканням.

У неділю Меггі ходила судомно мовчазна. Вона ледь могла говорити. Та їм і не було чого казати одне одному. Все вже було сказано тисячі разів, у тисячі способів. Вона б хотіла отримати у дар щось на зразок віршів Джейн. Але відчувала у своєму серці тільки біль і агонію втрати, які навідувались до неї занадто часто протягом її життя.

Квінн лежав поряд із нею на палубі й тримав її за руку. Вони лежали так уже дуже довго, і команда, знаючи, що, власне, відбувається, не турбувала їх. Він замовив розкішну вечерю з шампанським та ікрою, але Меггі майже не торкнулась її. І невдовзі вони рушили до своєї каюти. І там жінка заплакала й поглянула на нього очима, які краяли його серце. Він мало не пошкодував, що повернувся до неї після випробувань. Це було занадто тяжко для них обох, і він думав, що зробив помилку, повернувшись до Сан-Франциско, адже це стало фактично додатковою жорстокістю щодо неї. Одначе, так чи інакше, кінець буде неймовірно тяжким.