– То, будь ласка... Хоч зараз!
– випалила Коко і почала розстібати блузку.

– Хвилиночку, любонько!
– Стенлі поклав руку їй на плече.
– Я хотів би знати, докторе, скільки часу займе ця процедура?

– Тиждень, а то й вісім-дев’ять днів. Залежно від рівня амортизації організму.

– Нас такий строк не влаштовує!
– і вже до Коко: - Не забувай, любонько, про справи, мої справи. Я не можу вилежуватися тут цілий тиждень. Мене вже й.так розшукують там на всіх континентах. Я можу втратити на цій процедурі не один десяток мільйонів.

– Але ж молодість... молодість!
– мало не плакала Коко.

Очі Стенлі налилися рішучістю, невмолимістю:

– У моєму розпорядженні день, найбільше - два. Ніби ти не знаєш, що мої спадкоємці давно марять моєю смертю. Не подам я голосу офіційній резиденції завтра-післязавтра, мене вважатимуть загиблим. А за три дні опісля відкриють конверт з духівницею. І хоч там для них дуля з маком, але я можу залишитися теж з дулею!

– Зате ж молодість, молодість!

– К бісу! Все починати з початку?

Синапс не без цікавості вислуховував той діалог. Нарешті, він дістав можливість спостерігати прояви духовного життя представників потойбічного світу, так би мовити, в натурі, а не по інформаційних зведеннях. Галасун суперечки і, звісно, не збиралися вірити комедії, яку і Купчик лише переморгувалися - вони вловили причину розігрував мільярдер. Він просто хоче запхнути їх до камер, а тим часом змитися чи наколобродити тут. І справді, цитькнувши на Коко, яка в істериці зайшлася слізьми, Стенлі звернувся до Синапса:

– Я вас прошу, містер... Ви ж знаєте, як важко впоратися з жінкою, коли їй щось такого забагнеться. Скоріше влаштуйте щось, ну, заповніть камери нашими шановними колегами. У них часу вдосталь, їх справи не чекають.

Хе-хе! Знайшов дурних! Галасун і Купчик навідріз відмовилися лізти в регенераційні печі. Не з руки їм якось. На острові так багато цікавого! Гріх було б вилежуватися в цих духовках. Можливо, потім, якщо обставини складуться добре. Одне слово, вони ще подумають.

Синапс байдуже здвигнув бровами - діло, мовляв, хазяйське, як собі хочете.

Гостей запросили відвідати третій горизонт глибинної, даруйте, найглибшої в світі шахти.

Купчик дочекався, поки велика стрілка наручного годинника ляже на цифру 12, і полегшено зітхнув. Подався навшпиньки до тахти, поторгав капітана за плече:

– Товаришу капітан! Тов... Вам пора заступати.

– Ну що, не рипалися?

– Нє, сплять, мабуть, як убиті. Тільки ми, дурні, оце стовбичимо під дверима. Ох, господи, коли ж воно кінчиться? Ноги так і підкошуються. Поперек як не трісне. І чого ото вам, товаришу капітан, за все переживати, не ви ж тут відповідаєте за матеріальні цінності.

Галасун тільки сопів. Мовчки подався до дверей у коридорі. Не він відповідає! А хто ж тут буде відповідати, як місцеве руководство геть безотвєтствене! Арії виспівує, в самодіяльність грається, критикувати себе всяким кловунам дозволяє, а пильності ні на крихту!

Панько Федорович таки ухитрився вибрати зручну хвилину - повідомив Семирозуму про наміри Стенлі Хара. І що ж? Той тільки усміхнувся - нас, мовляв, це не турбує, нам нічого боятися. А хоче гість додому - хай летить. Ну?І Як тут спокійно заснеш? Цей урка зі своїм пістолетом, а тим паче зі своїми атомними бомбами такого може...

Галасун припав вухом до дверей - чи не почується підозрілий шум який чи голоси: Хара й Коко поселили якраз над ними, на другому поверсі океанаріума. Якщо задумають вночі змиватися - спускатимуться вниз повз їхні двері. Тут інших ходів немає. У вікно не вилізеш, димоходів теж не видно.

Тс-с! Ідуть. Їй-право, ідуть. Та тихо ж намагаються ступати. Мов кошенята шкодливі, крадуться. Але слух у Панька Федоровича чудовий. За хвилину він відхилив двері. Достеменно! На ескалаторі до ближньої платформи спіральки котилися Стенлі і Ліліан. Змотують, виходить, вудочки! Чи, гляди, яку диверсію надумали?

Панько Федорович кинувся до радіотелефону.

Ніч, як на зло, видалася темна. Хмари важкою ватяною ковдрою налягли на землю, жодна зірочка не зблисне вгорі. Не відійшли від платформи і на п’ятдесят метрів, як довелося присвічувати під ноги ліхтариком. Брав острах. Звісно, вони тут страшенно наївні, безпечні, та все ж, все ж... Позаду вистукувала каблучками, - ніби зубами клацала від переляку, - Коко. Ну й дурепа! Приспічило їй омолоджуватися. Дівчисько придуркувате! Двадцять вісім років - і вже старості боїться!