— …то завдадуть рішучого удару? — твердо закінчила Кетлін.

«Це все ти винна», прошепотів всередині голос. «Якби тобі не закортіло схопити карлика…»

Гвинтовими сходами вони підіймалися мовчки.

Головна вежа замку мала три кути, як і увесь Водоплин. Світлиця князя Гостера також була трикутна і мала кам’яний балкон, що випирав на схід, наче ніс якогось великого корабля, різьбленого з пісковця. Звідти володар замку міг спостерігати за мурами та баштами, або й зазирнути далі — туди, де зливаються води. Батькове ліжко винесли саме на цей балкон.

— Він полюбляє сидіти тут на сонці та дивитися на річку, — пояснив Едмур. — Пане батьку, дивіться, хто зі мною. Кет приїхала побачити вас…

Гостер Таллі завжди мав чималу статуру; замолоду високий та міцний, з роками він ще й роздався ушир. Але хвороба розтопила і виїла м’язи та плоть, лишивши самий кістяк. Навіть обличчя всохло і запало всередину. І тоді, коли Кетлін бачила батька востаннє, його брунатну бороду та волосся вже добряче побила сивина, але дотепер вони стали білі, мов сніг.

Батькові очі розплющилися на Едмурів голос.

— Китичко, — пробурмотів він слабким, переривчастим, хрипким від болю голосом. — Кицюня моя.

Тремтлива посмішка торкнулася його вуст, поки рука намацувала її пальці.

— Я видивлявся тебе…

— Залишу вас побалакати, — мовив брат, ніжно поцілував батькове чоло і пішов геть.

Кетлін стала навколішки і взяла батькову руку до своїх. Рука була велика, але безсила і геть позбавлена плоті; просто під шкірою гуляли кістки.

— Ви мали повідомити мені, — мовила Кетлін. — Гінцем, круком…

— Гінців перехоплюють і допитують, — відповів він. — Круків збивають стрілами…

Його скрутив раптовий напад болю, пальці уп’ялися їй в руку.

— В нутрощах у мене сидять раки… сидять і роздирають їх клішнями. Вдень і вночі. Ті раки мають гострі клішні, ой, які гострі. Маестер Виман робить мені сон-вино, дає макове молоко… Я багато сплю… але хотів прокинутися, щоб зустріти тебе. Я боявся… коли Ланістери захопили твого брата, поставили навколо свої табори… боявся, що не побачу тебе перед смертю… боявся…

— Я тут, батечку, — мовила вона. — Разом з моїм сином Роббом. Він теж хоче вас бачити.

— Твій хлопчик, — прошепотів він. — Він мав твої очі, я пам’ятаю…

— І зараз має. А ще ми привезли Хайме Ланістера у кайданах. Водоплин знову вільний, пане батьку.

Князь Гостер посміхнувся.

— Я бачив. Минулої ночі, коли все почалося, я наказав… я мусив бачити. Мене принесли до брамної башти… подивитися з мурів. Ой леле, яка краса… хвиля смолоскипів, бойові кличі над водою… такі рідні… коли спалахнули гуляй-городи, о боги… в ту мить я помер би щасливим, але мусив спочатку побачити твоїх дітей. То це вчинив твій хлопчик? Твій Робб?

— Так, — з шаленою гордістю відповіла Кетлін, — це вчинив Робб… а ще Брінден. Ваш брат теж тут, пане батьку.

— Брат… — Батьків голос стишився до слабенького шепоту. — Чорноструг… то він повернувся? З самої Долини?

— Так.

— А Ліза? — Прохолодний вітерець поворушив біле тендітне волосся. — Боги ласкаві, твоя сестра… вона теж приїхала?

Така надія, така жага звучала у голосі князя, що його дочці нестерпно було казати батькові правду.

— Ні, пробачте мені…

— А… — Обличчя зів’яло, світло пригасло у очах. — Я прагнув побачити її ще раз, перш ніж…

— Вона лишилася у Гнізді разом з сином.

Князь Гостер стомлено кивнув.

— З Робертом. По смерті бідолахи Арина він став князем Робертом… Пам’ятаю… але чому вона не приїхала з тобою?

— Сестра злякана, пане батьку. В Соколиному Гнізді вона почувається безпечніше. — Кетлін поцілувала зморшкувате батьківське чоло. — Робб чекатиме вашої ласки. Ви приймете його? А Бріндена?

— Твого сина, — прошепотів він. — Так. Сина Кет… він має мої очі, я пам’ятаю. Від самого народження. Приведи його… так.

— А вашого брата?

Батько перевів очі кудись за річку.

— Чорноструг, — мовив князь. — Він уже одружився? Взяв за дружину… якусь дівчину?

«Навіть на смертному одрі», майнула в Кетлін сумна думка.

— Він не одружився. Ви ж знаєте, пане батьку. І ніколи не одружиться.

— Я казав йому… наказав йому одружитися! Я його пан і володар. Він знає. Це моє право — влаштувати його шлюб. Гарний шлюб. Дівчина з Рожвинів. Старий дім. Гарна дівчина, вродлива… веснянки… Бетанія, так. Бідна дитина. Досі чекає. Еге ж. Досі…