— Ваш значок мені теж відомий: то башти-близнюки Фреїв. Як ся має ваш ласкавий пан, добродії?

Підвівся очільник загону.

— Князь Вальдер у доброму здоров’ї, мосьпані. На дев’яності іменини збирається взяти нову дружину. Просив вашого пана батька вшанувати весілля своєю особою.

Тиріон Ланістер гигикнув. Кетлін зрозуміла, що тепер він у її руках.

— Цього чоловіка приймали у моєму домі як гостя, а він смів важити на життя мого сина, хлопчика семи років, — гучно оголосила вона до товариства, вказуючи пальцем на Ланістера. Поруч із нею встав пан Родрік з мечем у руці. — В ім’я короля Роберта і доброчесних панів, яким ви служите, закликаю вас схопити його та допомогти повернути до Зимосічі для очікування королівського правосуду.

Вона не знала, що принесло їй більшу втіху: брязкання десятку мечів, вирваних з піхов як один, або ж вираз на обличчі Тиріона Ланістера.

Санса виїхала на турнір Правиці разом з септою Морданою та Джейною Пул у паланкіні з запонами такого тонкого жовтого шовку, що крізь них вона бачила все навколо — весь світ, який став золотим. За міськими мурами коло річки поставили кількасот шатрів, і на забаву з усіх боків поспішали тисячі простого люду. Він розкошів турніру Сансі перехопило подих: блиск обладунків, величезні огирі у шитих сріблом та золотом чабраках, галас натовпу, буяння прапорів під вітром, а лицарі, лицарі… головне — лицарі!

— Краще, ніж у піснях, — шепотіла Санса, поки вони шукали обіцяні батьком місця серед вельможних панів та пань. Санса розкішно вдяглася того дня — у зелену сукню, що пасувала до рудизни у її світло-брунатному волоссі. Вона знала, що на неї дивляться, і посміхалася.

Вони дивилися, як перед натовпом виїжджають звитяжці, овіяні піснями, один славніший за іншого. Першими в полі показалися семеро лицарів Королегвардії — усі, крім одного, вдягнені у лускаті обладунки молочного забарвлення, з корзнами, білішими за свіжий сніг. Пан Хайме також мав на собі біле корзно, але під ним він сяяв золотом з голови до ніг, з визолоченим мечем при боці, у шоломі з левовою головою. Пан Грегор Клеган, Гора-на-Коні, промчав повз них із гуркотом, наче лавина з гір. Санса добре пам’ятала князя Йона Ройса, який гостював у Зимосічі двома роками раніше.

— Його спижевий обладунок скуто багато тисяч років тому і карбовано чародійними рунами, які бережуть господаря від ран, — зашепотіла вона до Джейни.

Септа Мордана вказала на князя Язона Малістера у темно-синьому, шитому сріблом вбранні, з крилами орла на шоломі. На Тризубі він зарубав трьох значкових панів Раегара. Дівчата захихотіли, побачивши войовничого жерця Тороса Мирійського з голеною головою, в просторій червоній рясі, але замовкли, коли септа розповіла, як він увірвався драбиною на стіни Пайку з палаючим мечем у руці.

Інших вершників Санса не знала. Там були заплотні лицарі з Пальців, Вирію та гір Дорну, ніким не оспівані кінні охотники та новачки-зброєносці, молодші сини вельможних князів та спадкоємці менших домів. Ще молоді, ще не уславлені звитягами, але Санса з Джейною погодилися, що колись Семицарством буде гриміти слава їхніх імен. Пан Балон Лебедин. Князь Брис Карон з Порубіж’я. Спадкоємець Спижевого Йона — пан Андар Ройс — із молодшим братом паном Робаром; іхні висрібнені лати несли на собі ті самі стародавні руни, що й в батька, викладені спижем. Близнюки пан Горас та пан Гобер з виноградною китицею Рожвинів на щитах, винно-червоною на лазуровому полі. Патрек Малістер, син князя Язона. Шестеро Фреїв з Переїзду: пан Яред, пан Гостін, пан Данвел, пан Емон, пан Тео, пан Первин, сини та онуки старого князя Вальдера Фрея, а з ними — його байстрюк Мартин Водограй.

Джейна Пул зізналася, що її лякає Джалабар Ксого — князьок-вигнанець з Літніх Островів, шкірою чорний, як ніч, ще й вдягнений у накидку із зеленого та кармазинового пір’я. Коли ж вона побачила молодого князя Беріка Дондаріона з рудо-золотою гривою волосся та чорним щитом, розрізаним блискавкою, то оголосила, що ладна вийти за нього заміж хоч зараз.

На бойовище виїхав і Хорт, і королівський брат — красень Ренлі, князь Штормоламу. Від Зимосічі та півночі виступали Джорі, Алин і Гарвін.

— Наш Джорі виглядає жебраком посеред отих жевжиків, — пирхнула септа Мордана, побачивши його. Санса не могла не погодитися. Джорі мав на собі прості блакитно-сірі лати без прикрас та гербів, а з плечей його звисала сірою ганчіркою проста вовняна накидка. Але показав він себе добре: зсадив з коня Гораса Рожвина у першому двобої, тоді одного з Фреїв у другому. У третьому поєдинку він три рази з’їжджався з охотним латником Лотором Брюном, вбраним чи не вбогіше за нього самого. Жоден з бійців не вилетів з сідла, але Брюн тримав списа твердіше, бив точніше, і король віддав перемогу йому. Алинові та Гарвінові щастило гірше: Гарвін вилетів з сідла у першому ж двобої проти пана Мерина з Королегвардії, Алина вибив пан Балон Лебедин.

Кінні двобої продовжувалися цілісінький день, ба навіть у сутінках. Копита великих огирів гуркотіли полем, аж поки не перетворили його на пошматовану пустку. Не один десяток разів Джейна та Санса скрикували разом, коли вершники стикалися один з одним, ламаючи списи на друзки, а тим часом натовп галасував за своїх улюбленців. Джейна прикривала очі руками, наче мале дівчисько, щойно хтось із бійців злітав з коня, але Сансу було ліплено з міцнішого тіста. Панна княжого роду мусить гідно поводитися на турнірах. Навіть септа Мордана помітила її витримку і схвально кивнула.