— Та ні, це мене цілком влаштовує, дякую, Морін, — відповів Александр. — Я вже знаю Матильду та Дору, а хто оті двоє інших дівчат?

— Косооку дівчину з каштановим волоссям звуть Тереза, а оту, що з татуїровками на руках, — Агнеса, — захихотіла Морін. — Колись вона обслуговувала матроський паб у готелі «Рокс», що в Сіднеї.

Тож дівчата Рубі були не такими чистими, як видавалися. Але оскільки Александр не мав наміру користуватися їхніми послугами — «а цікаво, скільки вони коштують тут, у Гілл-Енді?» — то він зосередився на поглинанні смачнючої страви. Хоч Сему Вонґу і переплачували, він і справді був прекрасним кухарем. Може, перед тим як він повернеться до Китаю, вдасться умовити його приготувати якусь справжню китайську страву. Сама ж Рубі була за стійкою бару; вона була така заклопотана, що тільки й змогла, що помахати йому рукою. «Цікаво, а чи кожен салун у Гілл-Енді має таке гарне прикриття, як „Костеван“?» — подумав Александр і схилився до негативної відповіді. П’ятеро дівчат працювали, аж гай шумів: то зникали зі своїми жертвами на кілька хвилин, то знову з’являлися, щоб підхопити нову жертву, яка вже чекала своєї черги. Ясна річ, у місті була поліція; але, скоріш за все, Рубі платила хабарі, щоб її бізнес не прикрили.

Відчувши приємну повноту у шлунку, Александр відкинувся на своєму стільці, щоб побалувати себе сигарою, випити чаю та поспостерігати за гротескними сценами. Він помітив, що, скоріш за все, за послуги дівчат із Рубі розплачувалися наперед.

Потім, коли відвідувачі сп’яніли і поблажливо розм’якли, Рубі сіла за піаніно. Воно стояло відразу ж біля вхідних дверей, повернуте під таким кутом, щоб виконавця було видно всьому залу. Вона підсмикнула спідниці, щоб не наступити на поділ, торкнулася пальцями клавішів і заграла. Александр аж заціпенів, охоплений абсурдним імпульсивним бажанням крикнути на завсідників, щоб ті заткнулися і послухали, — як же ж гарно вона грала! Репертуар складався зі звичних популярних мелодій, але Рубі прикрашала їх вишуканими пасажами, які свідчили про те, що вона з блиском впоралася б і з творами Бетговена чи Брамса.

Поки він не опинився в Америці, Александр мало приділяв уваги музиці, просто через те, що ніколи її до пуття не чув. Але якось у Сан-Франциско він випадково зайшов на концерт Шопена — просто тому, що проходив поряд, — і відкрив у собі пристрасть до музики. Відтоді він ходив на концерти всюди, де б вони не влаштовувалися, — у Сент-Луїсі, Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Венеції, Мілані, Константинополі, — навіть у Каїрі, де він побував на прем’єрі «Аїди», яку Верді влаштував на честь відкриття Суецького каналу. Він мало переймався тим, яку музику виконували — оперу, симфонію, інструментальні соло чи популярні пісні, які співалися в таких місцях, як, скажімо, «Костеван». Усяка музика гарна, коли вона талановита.

І ось тут, у Гілл-Енді, майстерна піаністка грала «Лорену» і співала ті ж самі задумливі сумні куплети, які він чув у виконанні багатьох людей під час своєї американської одисеї — зазвичай без акомпанементу, а інколи під тоненькі тужливі акорди концертіно чи гармоніки.

Коли Рубі скінчила співати останні рядки своїм добре поставленим сильним контральто, розчулені старателі вибухнули істеричними аплодисментами і стали благати її поспівати ще, не хотіли відпускати її.

«Я би покохав її за саму лише музику», — подумав Александр і дав самому собі сигнал до поспішного відступу у «синю кімнату», поки він не встиг сказати Рубі щось таке, про що пізніше йому доведеться пожалкувати.

Хтось розпалив камін; після настання темряви в Гілл-Енді у травні було холодно, бо наближалася зима. От і слава Богу, що розпалили! Не доведеться спати в нижній білизні, бо у кімнаті тепло. Він підкинув у камін вугілля — вугілля, як цікаво! Звідки ж воно взялося? Ці краї не були вугленосними, а найближча бічна залізнична колія доходила до Райдела, який знаходився бозна-як далеко.

Мабуть, завдяки тому що він виспався удень, Александр був не дуже втомлений; попорпавшись у своєму речовому мішку, він витягнув звідти томик Плутарха, накрутив гасову лампу так, щоб можна було читати, і увібрався до ліжка, яке щойно підігріли спеціальною грілкою.

Коли відчинилися двері, він ошелешено стрепенувся, бо достеменно знав, що він їх замкнув. Утім, хазяйка закладу мала власні ключі до кожної кімнати. До його номера увійшла Рубі в мереживній нічній сорочці з рюшами; коли вона йшла до ліжка, сорочка розділялася внизу, відкриваючи погляду її довгі красиві ноги, взуті у пір’ясті кімнатні туфлі з високими підборами. Копа пишного волосся спадала вниз — така довга, як у легендарної леді Годіви.

Рубі перехилилася через плече Александра, щоб поглянути, що він читає, — і аж верескнула від несподіванки.

— Це якась абракадабра!

— Ні, це грецька мова. Плутархів життєпис Перикла.

Вона відштовхнула його тіло порухом стегна і сіла на край ліжка, розв’язуючи стрічку, яка тримала докупи її пеньюар.

— Ти просто енігма, Александре Кінрос. Бачиш? Я теж знаю деякі розумні слова, хоча освіта у мене — так собі. А ти, мабуть, велике цабе. Кажеш, грецька? Ти, мабуть, і латину знаєш?

— Так. А ще — французьку та італійську, — відповів Александр, не в змозі приглушити нотку гордості у своєму голосі.

— Б’юся об заклад, ти побував не лише у Каліфорнії, а й у багатьох інших краях. Щойно я тебе побачила, відразу ж збагнула, що ти — велике цабе. — Стрічка розв’язалася; Рубі скинула сорочку з плеч і оголила груди, які були повні, високі та мали прекрасну форму. Корсетом вона могла й не користуватися — її талія була вузькою, а живіт — пружким та позбавленим жиру.

— Так, я побував у багатьох краях, — відповів Александр зі спокоєм у голосі, але не в душі. — Ти прийшла звабити мене чи просто поспокушати?