Так як Зоя чи то ж принципово, чи то ж із практичних міркувань ніколи не носила нижньої білизни, дві верхні вершини "трикутника" враз добре висвітилися "на екрані" полупрозорої кофточки (коли Зоїн пальчик на мить наблизив до них тканину) і молоді санітари Борис і Віктор видали схвальний гул.

Більш "розумніший" із них Борис хотів було "ненароком" скинути (такі трюки він вже проробляв неодноразово) на підлогу виделку та поглядіти і на третю "вершину". Але придавлювати ногами живіт після такої багатої трапези було небезпечно: можна і опростоволоситься. І добре вихований хлопчик з жалем відмовився від цієї задумки.

Але бажання було вище моральних сил і він хоч і не прямо, але попросив:

– Зоєчка!!! Ну що мені таке для тебе зробить, щоб ти і зі мною бодай би разок стала милосердніша?!

За столом враз стало тихо.

Діло в тім, що "страшною таємницею" Зої було те, що стоїло якомусь чоловікові її лише трохи притиснути і дівчина вже ні в чому йому не могла відмовити.

Звичайно сестра - хазяйка була не дурепа і про це ні хто, навіть найкраща подруга Катерина, природно, ні чого не знали, але те, що до Зоєчки чоловіки липли, як мухи: до меду, було загальновідомо і "чуйна" дівчина, за очі, отримала прізвисько "милосердна" .

– Щоб Зоєчку любити, у тебе "носик" маленький, - по­військовому просто розрядив обстановку Віктор, прийшовши на допомогу своєму напарнику.

– Це дивлячись з ким мірятись, - образився Борис, не оцінивши дружньої підтримки.

– Було у нас велике мірило, та його сьогодні пігулкою убило!
– поспішав Віктор перевести від себе стрілки.

– Про що це він?!
– здивувалася Зоя.

– А ти буцімто і не знаєш? Про Володимира Маніна, про кого ж і ще?! Це той псих, який сьогодні ввечері від нових ліків окочурився...,- почала було "просвіщати" свою подругу медсестра Катя, але зненацька замовкла і прикусила губку, стараючись не дати вирватися стогіну. Ох, же цей бешкетник Нестор Богданович! (У повсякденному житті маючи жіночку, ну дуже відповідального працівника, та двох вже майже дорослих доньок, він придержувався сурових поглядів, і вважаючи, що сучасна молодь сильно вже підроспустилася, закликав до того, щоб держати молодих в "їжових" рукавицях.) А зараз навіть без медичних рукавичок наш лікар у стадії збудження (фіфті - фіфті: п'ятдесят відсотків страху - п'ятдесят блуду) м'яв Катін клітор.

Замовкнувша Катя переривисто дихаючи, обвела туманячимся і трохи переляканим поглядом усю їх топ-компанію.

Але ніхто ні чого, слава богу, не помітив, а тільки Алевтина Миколаївна червоніючи від злості та пристрасті (тут можливо теж ті самі 50 х 50) картаючи, але потай, похитала головою, але вже зовсім з іншої нагоди.

"Ми ж медсестри, а не санітари, і хворих у бані не миємо.

А відкіля ми з тобою знаємо, що чоловіча гордість хворого Маніна є "загальносанаторне надбання" іншим знати ні як не потрібно", - подумки пожурила свою напарницю Алевтина Миколаївна і вирішила на усяк випадок перервати таку небезпечну розмову, та і час як раз приспів: добре посиділи ­тепер і "хороше" полежати належить.

– Пора подихати свіжим повітрям, - безапеляційно об'явила вона і підхопивши дядю Басю під руку відверто і не криючись попростувала у відлюдну комірчину. (Там із-за відсутності вікон і вентиляції постійно пахло тальком 1 залежалою резиною і ще ледь-ледь чимось плотським. Але все це було ніщо по зрівнянню з прихованою за штабелем картонних коробок, бачившу види, але ще цілком надійною розкладушкою.)

А Нестор Богданович і собі, і медсестрі Каті, хоч він і був ще "малодосвідчений", але давно практикуючий лікар, враз "виписав" негайну госпіталізацію і постільний режим.

І вони майже підтюпцем ринулися в ординаторську. Диван там для відпочинку медперсоналу (хоч і шкіряний і майже новий) був не ахти який та і пружини скрипіли безбожно і багатодосвідченна сестра - наставниця потягнула трохи упираючогося Нестора Богдановича униз на підлогу: на товстелезний з густою як у ведмедя ворсовою килим.

За столом же підзатрималася лише винуватиця торжества (треба ж брудні тарілки убрати та нових наїдків добавити, щоб підготувати усе для нового "раунду переговорів" ) та молоді вже насмокташиїся як немовлята майже під підгузник (вибачаюсь) "під зав'язку) санітари, які тепер перемістилися на вільний край довгого столу і продовжили поміж собою своє нескінченне змагання за пальму першості по армреслінгу.

Поквапливе відокремлення двох пар коханців не оминуло "професійно" - всевидючих очей сестри-хазяйки і до хмільного збудження добавилося і еротичне, коли вона подумки уявила чім ті зараз займаються. (Звичайно ж Зоя не помилилися. І все так і відбувалося як малювало їй її уявлення, але постави були простіше та і ... дрібніше).

Звичайно молодих "бугайців" - санітарів (ну дядя Вася є дядя Вася: він для багатьох дурненьких і недосвідчених дівчаток був першим "наставником") Зоєчка начисто ігнорувала. І все через їх в усьому і уся повсякчасно випираючого "провінційного дубизму" , так як численність мозкових ізвилин у Бориса з Віктором навіть сумарно була не багато вища, чім у їх пацієнтів.

Але голод (а особливо якщо це статевий) не тітка і невдоволеність пристрасті примусила самотню дівчину кинути свій погляд і на пустопорожніх придурків. Але ті, на жаль, поки Зоя "копирсалася" на столі і в своїй душі, одностайно, клюнули носами стіл і також дружно захропіли в елементарній відключці, та в такому мертвецькому сні, що їх тепер до самого ранку і із гармати не розбудиш.

"Щезають справжні чоловіки, як мамонти щезають!" - з гіркотою подумала Зоя і раптом чи то від асоціації з "мертвецьким сном", чи то зі словом "мамонт" (дами, які в зоопарку хоч раз бачили слона або навіть слоненя, мене зрозуміють) згадала про ще не охолонувшого "жмурика" лежачого зараз самітно на тапчані у мертвецькій.